Сергій Гринь: «Хотілося б свій досвід передати молодим веслувальникам»

15.02.2019

- З чого почалася твоя веслувальна кар'єра? Як ти прийшов у веслування?

- У школі я активно займався ігровими видами спорту. Брав участь в спортивному житті школи. У 1995 році, коли я навчався в 9 класі, до нас прийшла тренер з академічного веслування - Віра Василівна Француз (вона стала моїм першим тренером. З нею ми продовжуємо співпрацювати і по цей день). Так як я був один з найвищих у класі, вона запросила мене на тренування. В той же день я прийшов на базу «Водник» в Києві. Мені сподобалася компанія. Я подружився з хлопцями (з багатьма ми спілкуємося досі). І почав активно займатися академічним веслуванням. Батьки були не проти. Для того, щоб більше часу приділяти тренуванням, після школи я вступив до Броварське вище училище фізичної культури. А коли його закінчив - вступив до Університету фізичної культури в Києві. Весь цей час я активно займався улюбленим видом спорту.

52093927_1138391579675041_5916011442410094592_n.jpg

- Чи були хлопці, які прийшли разом з тобою, в тому наборі, і досягли якихось певних успіхів?

- З мого набору ніхто особливих вершин у веслуванні не досяг. А ось з моїм напарником, Олександром Диким, з яким ми були однолітки (але він прийшов на веслування на рік раніше), ми виконали норматив майстра спорту України і брали участь на чемпіонаті світу серед юніорів.

- Думаю, що не всі знають, що на початку своєї веслувальної кар'єри ти був розпашним. І перший раз за кордон поїхав в 1999 році...

- Так, дійсно, в 1999 році ми поїхали на чемпіонат світу серед юніорів до 18 років в Пловдив (Болгарія). У нашій четвірці без рульового сиділи: я, Олександр Дикий, Володимир Власенко та Володимир Єрченко. Ми посіли 4 місце, програвши 1 секунду третьому місцю.

52287111_1138391829675016_5840319829298380800_n.jpg

- Чи могли ви бути там «в призах» і що завадило?

- Це був перший міжнародний досвід для нас. Там був сильний попутний вітер і божевільні часи. У фіналі ми проїхали за 5.51 Перед гонками нам дали нового китайського човна. І у нас навіть не було часу до нього хоч якось звикнути. Нам вдалося пробитися у фінал. А в фіналі ми йшли першу п'ятисотку першими. На середині дистанції - другі. На 1500 метрах - третіми. І перед трибунами ми програли німцями «носик човна». Десь нам не вистачило досвіду. А десь - не встигли «прикататися» до нового човна. Але ми були раді, що змогли виступити на такому рівні.

В цьому році я проаналізував всіх учасників того фінального заїзду в 1999 році в четвірках. Всі вони закінчили свої виступи в офіційних стартах. Останній з них виступав на Олімпійських іграх 2012 року у складі вісімки Великобританії.

- У 2003 році у твоїй веслувальній кар'єрі стався кардинальний поворот. Ти перейшов в парне весло. Як це вийшло? Хто вплинув на твій вибір?

- У 2003 році на Спартакіаді України я посів призові місця в двійці і четвірці без рульового. Потім мені прийшов виклик на збір до Дніпра від старшого тренера - Анатолія Миколайовича Шишканова (під його керівництвом я завоював всі свої основні нагороди) для перегляду в парній четвірці, яка готувалася на ліцензійний чемпіонат світу.

52016074_1138391713008361_2093188775977943040_n.jpg

- Як розвивалися події далі?

- Всі п'ять осіб (четвірка парна та я) каталися в одиночках. Це було на першому тижні збору. Але щоб мені простіше і швидше було підійти до основних відбіркових стартів - мене посадили з Льонею Шапошниковим в двійку. Я натирав «парні» мозолі. Швидше «прикатувався» до парного весла. Потім ми накрутили четвірку. Мене пробували на четвертий номер, на третій... А потім всі пройшли контроль на концепті. Ми показали свої рекордні результати. Ликов, природно, викрутив з 6.00. Прокопенко - 6.00, я відкрутив 6.00, Льоня Шапошников - 6.01, Костя Проненко - 6.07. Після того, як ми провели різні тести, контролі, виходили в четвірці, робили режимну роботу - тренери визначили, що склад четвірки буде таким: Гринь, Прокопенко, Ликов, Шапошников.

- Ти став найстаршим веслувальником України, який завоював в 36 років медаль на чемпіонаті світу. Як тобі вдалося в такому поважному віці утримати високий рівень підготовки?

51801014_1138391749675024_2026767252774191104_n.jpg

- Перш за все - це підтримка мого тренера - Віри Василівни Француз. Підтримка організацій, спортшколи. Тих людей, які хочуть, щоб я продовжував виступати на цьому рівні. І звичайно моєї військової спортивної команди. А я намагаюся виправдовувати їх довіру. Мені самому це подобається. Мені здається, що у мене трохи виходить. І хотілося б свій досвід передавати молодим веслувальникам.

- На початку минулого року ти не розглядався, як основний претендент на потрапляння до четвірки. І я знаю, що деякі хлопці в збірній називають тебе «Удав», за те, що ти повільно, але впевнено, через контролі і відбіркові змагання здобував це місце в команді. Як ти прокоментуєш таке порівняння?

- Основний старт в кінці сезону - чемпіонат світу. І до нього потрібно готуватися довго і планомірно. І щоб максимально підготуватися до цього результату - треба правильно і точково проводити свою підготовку протягом усього сезону. Якщо намагатися вигравати всі режимні або контрольні тренування - можна «згоріти» і не дотягнути до піку форми в потрібний час на головних стартах сезону. Щоб не вийшло, що приїхав на чемпіонат світу, ти з кожною гонкою йдеш все далі і далі вниз...

52293366_1138391739675025_3088343689282453504_n.jpg

- Виходить, що ти за рахунок свого досвіду правильно розклав свої сили протягом всього сезону і показував потрібні результати в потрібний час?

- Мабуть, так і вийшло.

- 2009 року ти виграв чемпіонат Європи в четвірці парній. І наступні 5 років у тебе не було медалей ні «на світі», ні «на Європі». Сезон 2015 року став для тебе успішним.

- Була хороша четвірка. Чемпіони світу і Європи 2014 року. Потрапити в цю команду тоді було дуже складно. У 2015 році і у мене, і у Вані Футрик була дуже хороша підготовка до сезону. Ми готувалися у двійці. Виграли відбір на чемпіонат Європи. На чемпіонаті Європи компанія Filippi допомогла нам з новим човном. Ми йшли ва-банк. Намагалися з меншими втратами пройти далі. У фіналі нам можливо допомогло те, що ми йшли по крайній доріжці. Вона перші 500 метрів була більш прикритою. Через це ми від’їхали від всіх. На середині дистанції нас наздогнали. Останні 500 метрів ми запекло боролися, на межі своїх можливостей. І дуже раді, що вдалося завоювати бронзову медаль.