Ті, що народжуються раз на століття,
умерти можуть кожен день (Ліна Костенко)
День Героїв Небесної Сотні відзначається щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні».
20 лютого 2014 на Майдані Незалежності загинуло найбільше активістів Революції гідності. Загалом революційні події зими 2013-2014 років забрали життя понад ста протестувальників, які стали першими Героями російсько-української війни початку ХХІ століття.
Цими днями на Київщині також вшановують пам’ять Героїв Небесної Сотні. Тож згадаймо 18-20 лютого 2014 року – найтрагічніші дні однієї з найстрашніших сторінок новітньої історії нашої держави.
Всесвітня тиха акція вшанування Героїв Небесної Сотні «Ангели памʼяті» вже вдванадцяте проводиться цьогоріч по усьому світу, де мешкають українці, під час якоі учасники проводять спільні молитви, розвішують на деревах білих паперових ангелів і розповідають історію боротьби українців за свою свободу і гідність.
Згадаємо саме спортсменів Київської області, які захищали честь України не тільки на спортивних аренах, а й на Майдані Незалежності під час Революції гідності. Загбилих воїнів згодом охрестили «Небесною сотнею».
Їх двоє. Дзюдоїст Дмитро Максимов та веслувальник Віктор Швець. Патріоти своєї країни, вони пожертвували найціннішим – життям, заради нашого світлого майбутнього, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє нації. Тож пам’ятаймо…
ДМИТРО МАКСИМОВ…
(17 листопада 1994 — 19 лютого 2014)
«Я загинув 19 лютого 2014 року від розриву бойової гранати беркутівця на розі Будинку профспілок, рятуючи побратимів. Своїм тілом зміг стримати вибухову хвилю, прийнявши більшість осколків гранати на себе.
У Революції брав участь майже з перших днів. Провів багато ночей на Майдані, охороняв об’єкти, чергував у наметах.
Мені було лише 20 років. За моє вбивство досі ніхто не відповів.
Я помирав за твоє право жити в незалежній державі»
Спогади тренера
Про свого вихованця Дмитра з теплотою згадує його тренер і наставник з дзюдо Карен Балаян:
«Людина, від якої завжди віяло світлом. Коли Дмитро народився, виявилося, що в нього порушений слух. Але під час тренувань він намагався це приховувати, щоб тренуватися з усіма на одному рівні.
На тренуваннях він працював віддано та наполегливо, що і призвело до здобутих результатів. Я впевнений, якби Дмитро був зараз з нами, він би стовідсотково взяв золото на Дефлімпійських іграх.
А ще це була творча людина, він записував пісні з друзями, знімав кліпи і мріяв бути відомим співаком, попри проблеми зі слухом.
Дмитро був настільки справедливим, правильним, добрим, що коли в нашій країні розпочалася Революція гідності, він потайки від нас та батьків ходив на Майдан. Там він і залишився, борючись за нашу гідність і волю….
Ми завжди будемо пам’ятати Дмитра Максимова як Людину, яка несла в собі світло. І нам всім його дуже не вистачає!»
Спортивні досягнення
Майстер спорту України, срібний (у командному заліку), призер та бронзовий (в особистому заліку) призер з дзюдо на Дефлімпійських іграх у Софії 2013 року. Бронзовий призер чемпіонату світу зі східних єдиноборств серед глухих (Венесуела, 2012 рік). Дмитро Максимов був надією національної збірної спортивної команди України.
Вшанування
За рішенням Спортивної федерації глухих України, Національного комітету спорту інвалідів України на честь Героя постановлено щороку проводити Відкритий всеукраїнський турнір з дзюдо серед спортсменів з вадами слуху пам’яті Дмитра Максимова. Перший такий турнір відбувся 21 червня 2014 року в спортивному комплексі “Сокіл”.
В Києві проводився турнір, присвячений пам’яті Героя Небесної сотні Дмитра Максимова.
В Ірпіні відбувався Відкритий Кубок Київської області та Всеукраїнський турнір пам`яті Дмитра Максимова, майстра спорту міжнародного класу з дзюдо, Героя України, воїна Небесної сотні.
ВІКТОР ШВЕЦЬ…
(8 жовтня 1955 – 19 лютого 2014)
«Я загинув 19 лютого 2014 року. Обставини моєї загибелі ще досі до кінця не з’ясовані. Я був поранений вірогідно кулями снайпера. Мене, пораненого, відвезли в лікарню, а потім до райвідділку міліції. Що відбувалося з того часу – нікому не відомо. Але живим після того мене вже ніхто не бачив.
Я не бажав миритися з несправедливістю, тому хотів кращого життя для своєї сім’ї та ліпшої долі для своєї країни. І коли почалася революція, не зміг залишитися вдома. Разом з дружиною Тамарою ходив на Віче, возив теплі речі для протестувальників, брав участь у подіях на Майдані.
Мені було 58 років. За моє вбивство досі ніхто не відповів.
Я помирав за твоє право жити в незалежній державі»
Спортивні досягнення
У великому спорті Віктор Швець з 1974 року. Йому було запропоновано строкову і позастрокову службу в спортивній роті Київського військового округу. Призваний у танкові війська Дніпропетровська, де служив снайпером. Згодом переведений до спортроти, в лавах якої захищав честь Київського військового округу до 1981 року.
Майстер спорту з академічного веслування. Багаторазовий (понад п’ять років поспіль) чемпіон України, чемпіон збройних сил України, чемпіон Радянського Союзу, семиразовий чемпіон збройних сил Радянського Союзу, призер і чемпіон міжнародних змагань, член олімпійської збірної Радянського Союзу.
«Перші, а то були найважливіші і найпрестижніші перемоги, Віктор мав в одиночці. Перемагали і у двійках, і в четвірках, і вісімках… – Згадує дружина Тамара Швець. – Спорт залишив на злеті стабільних перемог… Тоді треба було давати хабарі. Правильний і гордий Віктор вважав свої досягнення непродажними…»
Вшанування
На честь Віктора Швеця засновано Кубок України з академічного веслування. Цим заходом було вшановано пам’ять всіх Героїв Небесної сотні, а також всіх героїв сьогодення. Адже майбутнє можливе тільки з пам’яттю про минуле.
Дружина Героя Небесної Сотні Тамара Швець є громадською діячкою і усіляк вшановує пам’ять коханого чоловіка. Пані Тамара – голова Громадської організації об’єднання родин “Небесної сотні» та активістів “Революції Гідності”.
Революція Гідності стала переломним моментом у новітній історії нашої держави. Її події змінили всіх нас назавжди…