Ярослав Дякін. Фото

Ярослав Дякін: "Кожна людина в певній мірі повинна бути альтруїстом"

Свої перші кроки у спорті він робив у футболі, але у студентські роки доля звела його з тайським боксом. І це знайомство стало доленосним! Вже за рік активних занять наш сьогоднішній герой здобув срібло чемпіонату світу. Потім було ще кілька спроб взяти вершину змагань, але чогось не вистачало. Втім, він не здався і таки домігся свого, щоправда, у якості наставника. Всі його здобутки можна перелічувати ще довго, але не будемо затягувати інтригу, а скоріше перейдемо до розмови. Знайомтесь, у нас в гостях головний тренер Київської області з тайського боксу Ярослав Дякін.

 

 

- Тайський бокс - ваше перше спортивне захоплення, чи займалися ще чимось?

- Тайським боксом я почав займатися  пізно – у 17 років, а до цього активно грав у футбол. Я народився у селі Саливонки Київської області і вибору великого у нас не було, тому з дитинства з друзями ганяли в м’яч. Можу з певною гордістю сказати, що  виходило досить непогано, адже ще школярем мене постійно брали на дорослі районні змагання, де я грав за футбольну команду нашого села. Також грав за клуб “Лідер”. Так тривало, доки не настала пора здобувати вищу освіту. У 1999 році  вступив до Харьківського університету МВС на юридичний факультет, і того ж року на базі нашого вишу була створена Федерація тайського боксу, засновником якої був заслужений тренер України Вадим Олександрович Артем’єв. Оскільки мене завжди цікавили бойові мистецтва, вирішив спробувати. І тут усе так стрімко закрутилось! Уже через рік я став чемпіоном країни і здобув право представляти ії на чемпіонаті світу, де, до речі, виборов срібло. Як для новачка – непоганий початок. Так, протягом 4 років навчання я посилено займався тайським боксом. Після закінчення університету пішов працювати слідчим Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області. Через брак часу моє захоплення відійшло на задній план. Наприкінці 2007 року вступив до ад'юнктури академії МВС. З'явилося більше вільного часу і я вирішив повернутися до єдиноборств. Але не дуже хотілося відразу йти у тайський бокс, бо сумнівався, що через довгу паузу втратив свій хист. Вирішив спробувати себе у кікбоксингу. І давня історія повторилася, як “під копірку” – я стаю чемпіоном України і знову їду на світову першість... Там заявляюсь одразу в три розділи: “лоу кік”, “фул контакт” та, власне, “тайський бокс”. І в усіх трьох знову стаю лише другим. Звичайно, можна списати все на втому, адже проводити по кілька поєдинків на день дуже важко. Крім того, все ж таки, кікбоксинг дуже контактний вид спорту і в мене були пошкодження, але “осад” після змагань залишився. Повернувшись в Україну я продовжую посилено тренуватися і вже на наступний рік вирішую не повторювати помилок і заявляюсь лише на один розділ – тайський бокс. І що ви думаєте? Я знову став другим. Першою думкою було – “що ж, мабуть пощастить у чомусь іншому” (посміхається – прим. автора).

 

 

- Ярославе, зараз ви тренуєте молодих талановитих спортсменів. Щоби ви порадили їм, у першу чергу, з висоти свого тренерського досвіду?

- Мабуть, більше звертати увагу на деталі й оточення. Якщо ви хочете стати чемпіоном, потрібно цілеспрямовано працювати над своєю метою. Знайти необхідних людей, які зможуть вам допомагати, а не заважати – це ціла наука. Якщо ви опануєте її – це половина успіху. Не потрібно гнатися за кількома «зайцями» відразу. Варто розробити детальний, послідовний план, і намагатися виконувати всі його пункти. Чіткість і послідовність – ось і все.

- У цьому році виповнюється 20 років, як ви займаєтеся тайським боксом. Наскільки він змінився за цей час?

- Змінився і дуже! За 20 років ми перетворилися в одну з найсильніших країн світу у цьому виді спорту. Нас поважають і знають. Якщо у ринг виходить суперник з України, то це буде не просто хлопчик для биття, а грізний опонент, який битиметься до останнього. Загалом, тайський бокс дуже розвинувся у нас. І, що характерно, він вкрай популярний серед молоді – а це дуже хороша тенденція. Якщо дозволите, наведу простий приклад. На дорослий чемпіонат України приїздить у середньому 60–80 чоловік. На мою думку, це трохи замало. А ось у чемпіонаті серед юніорів  беруть участь близько 200–250 спортсменів. Конкуренція висока, а поєдинки цікаві. Одним словом круто!

- Тайський бокс доволі специфічний вид спорту зі своїми певними ритуалами. Наскільки легко українцю “увійти” у цей спорт?

- Нічого складного немає. Головна умова – повага. Тренер, опонент, глядачі, всі, хто бодай якось причетні до вашого життя, вимагають поваги. Більше обмежень немає.

- Ви займалися кікбоксингом і тайським боксом. Але неодноразово говорили, що саме муай тай для вас ближче. Чому?

- Якщо коротко, тайський бокс дає свободу. Недарма муай тай перекладається, як “вільний поєдинок”. У ньому я почуваюсь більш розкутішим, в мене є простір для такої собі бойової творчості. І, звичайно, для мене важливий бекграунд тайського боксу. Історія, традиції, які виходять за межі звичайного єдиноборства. Я неодноразово був у Тайланді і бачив, як місцеві жителі просто живуть цим видом спорту. В цій країні поєдинки проходять на так званих стадіонах. Переможця стадіону знає практично кожен таєць. Вони можуть не знати імен чемпіонів світу, але найсильнішого бійця такої арени поважають усі.

- Зараз ви – досвідчений тренер, шанований наставник молоді. Чи можете розказати про середньостатистичного учня. Що його цікавить, чи є спільні риси характеру у них, яка мотивація займатися тайським боксом?

 

 

- Усі мої вихованці настільки різні, що відразу і не скажу, що у них спільного. Кажуть, що кожна людина – окремий світ. Мабуть, так і є. А цікавить їх те саме, що й сучасну молодь: гаджети, мандрівки, фото, відпочинок з друзями, тільки у них ще є тайський бокс. Щодо мотивації, то у кожного вона своя – хтось хоче навчитися битися, щоправда з процесом тренувань це бажання проходить, і він вчиться ладнати зі своєю агресією. Когось приводять друзі і він залишається. Хтось тікає від звабливого світу алкоголю і наркотиків, розуміючи, що це шлях в нікуди. Комусь просто нудно сидіти за комп’ютером. Скільки учнів – стільки й історій.

- А дівчата серед них є? І що у них за мотивація?

- Буду відвертим, дівчат небагато. Але, якщо вони приходять, то залишаються надовго. Мотивація – різна, багато в чому схожа з тою, що і в юнаків.

- Чи залежить стиль ведення поєдинку від характеру людини?

- Стиль поєдинку розробляється у процесі тренування. Я не можу сказати, чи є якась закономірність. Наприклад, закриті люди можуть акцентувати свою роботу на захисті, а можуть довго накопичувати у собі енергію, а потім на змаганнях “проїхатись” катком по супротивникам. Усе суто індивідуально.

- Що для вас найголовніше у роботі з молоддю?

- Мені просто подобається тайський бокс і спостерігати, як він впливає на людину. Коли ти береш 8-річного хлопчика чи дівчинку на навчання, а потім бачиш їх прогрес, разом аналізуєте поразки, разом радієте перемогам – це дуже круто. Тож для мене найголовніше – спостерігати за розвитком людини і усвідомлювати, що я також причетний до цих якісних змін.

- Чи є якийсь найбільш пам’ятний для вас поєдинок?

- Є... І пов’язаний він не з моїми виступами, Це бій мого вихованця Владислава Єременка. Трапився він торік на чемпіонаті світу серед юніорів. Ми приїхали з метою перемогти, хоч і знали, що буде дуже важко. До півфіналу Владислав не мав жодних проблем, але за сіткою у півфіналі йому протистояв один із фаворитів змагань – спортсмен з Ізраїлю.  Скажу одне: цей поєдинок спокійно міг бути фіналом і особисто для мене він таким і був. І сьогодні я пам’ятаю кожну секунду того бою. Можу сказати, що мені не було так важко навіть тоді, коли виступав сам. Напруга була шаленою Ми до останнього не знали, хто переможе, і ось звучить вердикт суддів – Влад проходить далі... Скажу так: до того моменту я не знав,  що таке сльози радості, а тут... Коротше, я шукав, де заховатися, щоб ті сльози не бачили, бо вони лилися рікою (посміхається). У підсумку Владислав став чемпіоном світу.

- Як ви любите відпочивати?

- Люблю подорожувати – це найбільше захоплення. Бачити різних людей, різні культури, світобачення: усе спонукає тебе до безкінечного пошуку шляхів для самовдосконалення.

- Які країни найбільше запам’яталися, як у хорошому плані, так і не зовсім?

- Не подумайте, що я “заангажований” своїм улюбленим видом спорту, але дуже люблю Таїланд. У місцевих жителів є одна приказка: у будь-якого тайця є зброя на всі випадки життя – це усмішка. Я вас запевняю, більш усміхненого народу ви ніде не побачите. Я завжди відчуваю якийсь моральний підйом, коли спілкуюся з представниками цієї країни.  І хоч рівень життя там, скажімо так, не на висоті, але тайці ніколи не втрачають оптимізму. Гадаю, нам, українцям, також потрібно трохи більше усмішок у житті.

Також люблю європейські країни. З кожним містом, яке відвідував, пов’язано безліч спогадів. Наприклад, Амстердам – центр міста нічим не відрізняється від інших столиць. Дуже гамірно, багато людей, усе на тебе тисне, а відійти трохи далі, “заблукай” у маленькій вулиці – і аж дух захоплює від мініатюрних будиночків і якогось просто таки казкового спокою. А ось з Парижем у мене взаємини трохи напружені (посміхається). Чомусь він не виправдав моїх очікувань. Про нього багато говорять і я, можливо, сильно нафантазував собі про нього, а виявилося все достатньо буденним і нічим не відрізнялось від інших міст.

 

 

- Ви дотримуєтесь режиму, дієт?

- Не суворо, але намагаюсь вести здоровий спосіб життя. Ось нещодавно (тижнів два тому) вирішив спробувати вегетаріанство. Ми з дружиною переглядали цікавий фільм “Переломний момент”, де відомі люди з різних сфер розповідали про свій досвід вегетаріанства. З багатьма думками я погоджуюсь. Дуже захотілося спробувати. На початку було важкувато. Особливо у нас в Україні, бо у переважній більшості закладів харчування немає вегетаріанського меню. Але загалом, поки що, політ нормальний. Якщо ж щось піде не так, або будуть зміни на гірше, я облишу цю ідею. Я – не фанатик, для мене здоров’я головніше.

 - Що найбільше вподобали із вегетаріанського меню?

- Однозначно, гриби.

- Ви говорили, що тренерство для вас, швидше, хобі...

- Саме так. Розумієте, я дотримуюсь такої думки, що люди повинні бути в певній мірі альтруїстами. Якщо ти можеш чимось допомогти суспільству, зроби це! Не важливо чим: грошима, знаннями, вміннями. Зроби щось для інших і тобі це повернеться в стократ. Ми часто нарікаємо, що живемо недостатньо добре, але чи багато ми робимо добрих вчинків. Ось мій власний приклад. Я відкрив спортивний клуб не в Києві, не в іншому місті, а у рідному селі. Чому? Тому що особисто в мене, коли я був дитиною, не було вибору, чим займатися. Саме тому в мене є бажання, щоб нинішнє покоління мало вибір. Я щасливий, що серед моїх учнів – є чемпіони світу і України. До речі, згадуваний Владислав Єременко прийшов до мене у віці 8-ми років. Давайте менше нарікати на обставини, країну, політиків, ще кого-небудь і більше будемо допомагати один одному. Світ неодмінно стане кращим.

- Незабаром у Києві відбудеться відкритий чемпіонат Київської області з тайського боксу. Чи не подінетесь подробицями?

- Так, 28 листопада – 1 грудня в спорткомплексі КНУБА (Київський національний університет будівництва та архітектури) відбудеться відкритий чемпіонат Київської області з тайського боксу Муей Тай. Змагання проходитимуть у 5-ти вікових категоріях – 10–11 років, 12–13, 14–15, 16–17, та 17+ років. Також кожна з вікових категорій матиме близько п’ятнадцяти вагових. Чекаємо, що в чемпіонаті візьмуть участь близько 300 спортсменів. Попередню згоду дали команди з Рівненської, Харківської, Житомирської, Одеської, Дніпровської областей, а також місто Київ та переможець минулорічних змагань – Київська область. Не виключено, що на змагання приїдуть спортсмени з інших країн, зокрема Молдови та Білорусі.

- І на останок, в одній із автобіографій ви написали, що мрієте, щоб тайський бокс став олімпійським видом спорту і ви неодмінно виховаєте чемпіона Олімпіади. Наскільки ця мрія близька на даний момент?

- Будемо відвертими. Тайський бокс достатньо специфічний вид спорту і на включення його в програму Олімпійських ігор впливають дуже і дуже багато факторів. Причин на відмову можна назвати безліч: від високої травматичності до, навіть, назви. Щодо травматизму, то це просто стандартні відмовки “на всі випадки життя”. Муай тай жорсткий, але не набагато травмонебезпечніший за інші єдиноборства. Якщо конкретніше, то у тайському боксі акцент ударів розпорошений майже на все тіло від ніг до голови. А тепер візьмемо бокс. У ньому є лише два акценти – голова і корпус тіла. Тож за однакової кількості ударів у боксі окремі частини тіла “страждатимуть” більше, ніж у муай тай. І таких нюансів можна перелічити не на один аркуш паперу. А чи зможу виховати олімпійського чемпіона? У нашому житті все можливо, головне дуже цього бажати, а особисто у мене цього бажання вдосталь.

 

 

За інформацією

Київської обласної федерації тайського боксу

 

Читайте найцікавіші новини спорту в Facebook

Підписуйтесь на наш канал на Youtube

Слідкуйте за нами в Twitter

Вподобуйте нас в Instagram

Автор:
Прес-служба управління фізичної культури і спорту Київської обласної державної адміністрації

15.11.2019

Читати далі
Згорнути