Київська сотка-2018. Фото

Київська сотка-2018: враження учасника веломарафону

З кров’ю і характером: 1700 велолюбителів змагалися у Київській сотці-2018: у столиці відбулися одні з наймасовіших змагань в українському спортивному календарі.

Ідейний натхненник велосотки Сергій Харчук та начальник Управління фізичної культури і спорту Сергій Тимофєєв

2 вересня у Києві вп’яте поспіль відбулася любительська велогонка “Київська сотка”. Як і в попередні роки, змагання проводилися в першу неділю осені, але вперше їхній старт був даний з Майдану незалежності. Кількість учасників на цей раз сягнула близько 1700 велосепедистів-аматорів з усієї країни, а також із Норвегії, Данії, Нідерландів, Польщі, США, Чехії, Німеччини, Туреччини і Франції. Вони змагалися в трьох основних класах — мастерсі (півпрофесіонали на спортивних роверах), аматори (на МТБ та гібридах), а також 29 спортовців, які визначали найсильнішого на старих велосипедах “Україна”. Окремо відзначили організатори людей з особливими потребами, а також учасників, які пройшли російсько-українську війну на Донбасі.

ФОТОРЕПОРТАЖ "КИЇВСЬКА СОТКА-2018"

З кров’ю і характером: 1700 велолюбителів змагалися у Київській сотці-2018 - изображение 1

Старт на Хрещатику

Призери визначалися у кожному класі серед чоловіків і жінок і в п’яти-шести різних вікових категоріях. Проте основна вимога до всіх учасників була одна — пройти 100 кілометрів дистанції трасою, яка брала свій початок у центрі Києва, продовжувалася Обухівським шосе з заїздом до однойменного райцентру на Київщині і з фінішем поруч з ТРЦ “Магелан” на проспекті Глушкова. Усі, хто подолав дистанцію, незалежно від продемонстрованого часу, отримували пам’ятну медаль “фінішера”.

Перші переможці веломарафону

Особливості

Постійні учасники “Київської сотки” відзначають, що цьогорічна траса була важчою, ніж у попередні роки. Якщо раніше дистанція була в основному рівнинною, то цього разу на учасників очікував сюрприз з шести підйомів. Два з них — доволі складні. Настільки, що більшість учасників долали схили пішки. А мінімум половина з тих, хто таки подолав себе і витягнув гірку на педалях, потім тривалий час відновлювалися по рівнинній частині дистанції.

Автор "вражень" Іван Вербицький

 

Можна сказати, що в порівнянні з 2015 роком велолюбителям пощастило з погодою. Хоча то з якого боку подивитися. “Сотка” трирічної давнини минула під проливним дощем. Правда, ще не відомо, що краще — опади чи майже 30-градусна спека, яка розжарює асфальт і виснажує й без того не завжди підготовлених до таких випробовувань “борців” додатково. Цього разу смажило так, що підготована заздалегідь півлітрова пляшка води закінчувалася непомітно, а між трьома “енергетичними “ піт-стопами - понад 20 км відстані. Тож будь-який холодок ставав ковтком свіжого повітря в прямому і переносному сенсах.

Не дивно, що ближче до середини дистанції вистачало сходів, а окремі з тих, що терпіли, від виснаження втрачали рівновагу і падали. Одну з дівчат довелося госпіталізувати після важкого падіння безпосередньо на спуску, на начебто безпечній ділянці. Один з хлопців після падіння втратив кілька зубів. Тим учасникам, які проходили травматичні ділянки пізніше, калюжі з кров’ю ставали вагомою пересторогою.

Участь брали велосипедисти з особливими потребами

У селі неподалік від Обухова, вже у зворотньому напрямі учасникам довелося подолати своєрідну ділянку з умовною назвою “Париж — Рубе” (велогонки, яка має славу найекстремальнішої). У Франції, звісно, кам’яний рельєф помітно складніший, однак для недосвідченого, та ще й втомленого попередніми 50-ма з гаком кілометрами дистанції любителя кількасот метрів щебенем — ще те випробовування.

Адміністративний директор "Київської сотки" Ростислав Гуділін та Сергій Тимофєєв

“Ми не могли оминути цієї ділянки, - розповідав організатор “Велосотки” Сергій Харчук. - Що ж, для нас, учасників, це додаткове випробовування. А для відповідних служб — нагадування, що дорогу там непогано б відремонтувати”.

Культура

Традиційно заходи з перекриттям доріг у столиці і на під’їздах до неї викликають почуття гніву в автомобілістів. Люди, в совковому сприйнятті яких велосипед, біг чи щось у тому роді досі залишаються дитячою забавкою, сприймають тимчасовий дискомфорт з величезним гнівом.

Ось цей діяч виїхав беспосередньо на фінішну смугу - прямо в лоб велосипедистам

Власне, організатори “Київської сотки” й не приховують, що чи не головною метою змагань є привернення уваги до проблем велолюбителів і власне навернення до культури пересування на велосипедах більшої кількості людей. Іншими словами, українцям поступово прищеплюють ті звички, які для пересічного європейця стали нормою. То голландський чи британський прем’єри дозволяють собі добиратися на роботу на велосипеді. Наші державні діячі ніяк не відвикнуть від кортежів. Пересування ж столицею автівкою нижчого класу ніж позашляховик для пересічного нардепа досі вважається правилом поганого тону. Приємним виключенням є голова Київської обласної державної адміністрації Олександр Горган, який добирається на роботу на велосипеді. А минулого року навіть подолав київську сотку, ставши учасником веломарафону для всіх бажаючих.

Дмитро Філін, чемпіон України з велоспорту на шосе

Зрозуміло, що цим за своєю суттю рагулям велодоріжки без потреби і на інтереси велолюбителів їм начхати. Найсумніше, що підтримує таку думку й чимала кількість нижчих за статусом автомобілістів. То відчувалося навіть під час проходження ста кілометрів на “Велосотці”. Організатори разом із Нацполіцією, звісно, подбали про безпеку учасників, однак на окремих ділянках пов’язаного з автівками екстриму уникнути не вдалося. Приміром, під час доволі крутого спуску звивистою лісовою дорогою по інший бік підіймався “КаМАЗ”. Враховуючи, що на шляху не бракувало нерівностей, а серед учасників більшість складали далеко не досвідчені велосепедисти, небезпека “НП” була немаленькою. На щастя, обійшлося.

Хоча загалом відзначив би доброзичливе ставлення з боку більшості випадкових глядачів. Особливо це стосується жителів сіл, крізь які проходила гонка. Торік брав участь у велосипедному World Media Cup у Польщі й невільно порівнював наші реалії з сусідньою країною. Так ось, було приємно, коли вздовж дистанції збиралося десятки глядачів, які аплодували, підбадьорливо вигукували і вітали помахом руки. Особливо запам’ятався сивочолий вусатий дядечко-пенсіонер, який під час одного з крутих підйомів почав бігти за велосипедом і мотивувати польською: “Давай, хлопе, курва, а то я швидше біжу, ніж ти їдеш!”

У нас люди велосипедний спорт поки відчувають не настільки тонко. І не настільки масово. Але позитивні тенденції є. Дивилося перегони теж немало жителів Київщини. А один чоловік, можна сказати, навіть врятував мене від сходження з дистанції. Про три “енергетичних” піт-стопи вище згадував. Два перших пропустив. Бо не відчував потреби. Сили були. Але десь після кілометра 70-го спека сягнула критичної позначки, виснаження і спрага стали максимальними. Якийсь час педалював уже майже на автопілоті. Думки про те, щоб зійти на узбіччя, ставали усе переконливішими. Аж тут на одному зі спусків бачу чоловіка в червоній футболці і великою мискою в руках. “Хлопці й дівчата, беріть яблука, підкріпіться!” - гукає.

Ветерани російсько-української війни 

Щиро поспівчував дівчині, яка їхала попереду і ті акуратно вичищені й розрізані начетверо шматки яблук з рук на швидкості випустила. Я не промахнувся. Солодкі, майже медові яблука додали сил і дозволили дотягти до третьої організаторської зупинки. А звідти до фінішу залишалося кілометрів 25.

Гонка на виживання

Найважче під час таких дистанцій — то останніх кілометрів десять. Особливо з урахуванням, що на цей раз організатори припасли сюрприз у вигляді ста кілометрів з гаком. Орієнтуючись на вказівники, розумів, що до фінішу лічені кілометри. Втім, виявилося, що то відстань до траси, а звідти до фінішу — ще кілометрів сім. Цей заключний відрізок дався найважче.

Отримавши медаль фінішера, люди падали на заготовлені під тентами солом’яні тюки і скупо ликали звичайну воду, смак якої відчуваєш саме в такі миті. Причому це стосується всіх, починаючи з мішкуватого журналіста чи айтішника, закінчуючи екс-рекордсменом світу на дистанції 50 метрів батерфляєм, плавця Сергія Бреуса (на фото). “Фінішував за чотири години і десять хвилин. Дуже непросто”, - каже він. Порівнюю час знаменитого спортсмена зі своїми 4:15 і розумію, що їхав не так вже й погано. Хоча переможці вже годину як відпочивали.

Відомий в минулому плавець, а нині директор басейну "Купава" Сергій Бреус

Зрештою, принципової різниці хто й за скільки у цьому випадку, мабуть, немає. Бо ж більшість учасників “Київської сотки”, здолавши ці 100 км, й без того перевершили себе.

На особливу ж повагу заслуговують люди, які виступали на вінтажних “Українах”. Змагання в цьому класі організатори вирішили започаткувати саме цьогоріч, теж під впливом сусідів. “То легендарний наш ровер, - каже Сергій Харчук. - Чув, з якою повагою до нього ставляться навіть у сусідній Польщі. У них навіть приказка є: “Nie pij wódki, nie pij wina, kup se rower Ukraina”. То чому ж маємо іґнорувати нашу легенду ми?”

 Велосипедисти, які виступали на вінтажних “Українах”

Сергій Тимофєєв, начальник Управління фізичної культури і спорту Київської облдеражмдніністрації не тільки вніс вклад в проведення цього масового заходу, допомагаючи з безпекою на дорогах та самими дорогами, а й нагородив Подякою колектив "Київської сотки" за розвиток велоспорту на Київщині.

Сергій Тимофєєв вручає подяку від Управління фізичної культури і спорту Сергію Харчуку

100 км з собаками - одна з фішок "Київської сотки"

Тетяна та Володимир Попові, тренери з біатлону ДЮСШ Київо-Святошинського району допомагали в проведенні заходу

Сергій Тимофєєв з учасниками велогонки, журналістами Іваном Вербицьким та Святославом Хоменком

Найстарший учасник велогонки

Іван Вербицький, UA-FOOTBALL

Фото прес-служби Управління фізичної культури і спорту

Читайте найцікавіші новини спорту в Facebook

Підписуйтесь на наш канал на Youtube

Автор:
Прес-служба управління фізичної культури і спорту Київської обласної державної адміністрації

06.09.2018

Читати далі
Згорнути